Презентація сольного диску юної співачки Анастасії Ілащук
Юна співачка Анастасія Ілащук представила свій дебютний альбом
«З любов’ю до життя», на презентації якого збирали кошти на допомогу пораненим солдатам.
Цій тендітній дівчинці всього 15 років. Вона смілива, життєрадісна, активна: відвідує уроки вокалу, займається у модельній агенції, любить власноруч робити прикраси та продавати їх на ярмарках, вишивати бісером. Проте щодня, прокидаючись вранці та засинаючи ввечері, Настя думає про те, коли ж в нашій країні нарешті буде мир, а по телевізору перестануть показувати жахливі новини про кількість загиблих.
Саме тому замість святкування Дня народження, дорогих подарунків та урочистої презентації власного диску, маленька чернівчаночка запропонувала провести благодійний вечір, щоб хоч якось допомогти українській армії. Подія відбулася 16 вересня у ресторані «Аристократ». Було зібрано 8 тисяч гривень, які цієї п’ятниці передали у госпіталь, де перебувають поранені солдати.
Журналіст порталу Geometria поспілкувалась з Анастасією про те, як розпочиналось її захоплення вокалом, про творчі досягнення, а також про створення дебютного альбому «З любов’ю до життя».
–Анастасіє, бути співачкою: це твоя мрія чи примха батьків?
–Не те, що я мріяла бути співачкою, просто завжди любила наспівувати щось… І одного разу наш друг сім’ї , який працює викладачем у музичній школі почув це і сказав моїй батькам, що у мене є талант. Мама привела мене у Палац дітей та юнацтва до Марії Аронівни Когос, викладачки вокалу, яка свого часу допомагала крокувати по перших сходинках до мрії таким відомим співачкам як Марта, Ані Лорак, Катерина Бужинська.
–Які конкурси стали першими кроками до омріяних вершин?
–На другому році занять я посіла 2-е місце на конкурсі «Рідна пісня», що проходив у Юності Буковини. Це єдиний конкурс, де в мене 2-е місце. Можна сказати, що перший і сподіватися, що останній… Бо тоді сталася неочікувана для мене ситуація: коли я вийшла на сцену – мікрофон перестав працювати. Трішки хвилювалася, але після таких переживань готова до всього, тому й, мабуть, надалі займаю виключно перші місця. Найбільше запам’яталася перемога на конкурсі «Чисті роси» та Гран-прі на «Буковинській зірці», яке я виборола у свої 13.
–За 5 років ти зі своєю творчою командою професіоналів записала 19 пісень. А скільки є кліпів і чи бували якісь «курйози» на зйомках?
–Усього 8 кліпів: на пісні «Соловейко», «Співанка», «Чернівці», «Край», «Ангели Різдва», «Ой, прийшла зима», «Місяць і зірка», «Великодня». Зараз працює над кліпом-піснею про Майдан.
Ми знімали спочатку вранці, а потім почало дощити, і нам довелося перервати зйомки та повернутися на це ж місце вже ввечері, коли дощ зупинився. То була година 12 ночі… повсюди були свічки… І тут неочікувано з’явився охоронець: «Люди добрі, я за роки своєї роботи жодного разу ще не бачив цього озера. Як ви сюди забрели взагалі???».
Ось така кумедна історія…
–Окрім занять вокалом, ти ще й відвідуєш дитячу агенцію «Step by Step». Розкажи, коли та як потрапила туди. І які навички, здобуті там, допомагають тобі як співачці?
–У 2011 році я приймала участь у конкурсі «Міні-світ краси Буковини», де виборола титул «Маленька королева», а у 2012 стала «Маленькою королевою України» на конкурсі «Міні-світ краси України 2012». З того часу мене запросили вести телевізійну програму «Країна талантів», згодом – «Face control» на телеканалі «Буковина». На той час бути маленькою моделлю та бачити себе в телевізорі – були такими досягненнями, які надихали мене розвиватися далі. Тим паче, я стала більш впевненішою у собі та своїх можливостях, покращила та досі покращую свою дикцію. Це постійний рух вперед: переглядаючи свої перші програми і нещодавні, та зрівнюючи їх, не вірю, що так змінилась за кілька років…
–Як думаєш: які риси є визначальними для співачки, щоб здобути народне визнання?
–Найголовніше: завжди залишатися людиною. Бути простою та щирою, щоб людям приємно було з тобою спілкуватися та вони «горнулись» до тебе.
–Чи не заздрять тобі однолітки?
–Бувало різне… Але вже пройшов той період, мабуть, переросли. Та й з іншого боку, заздрість – то одне, це залежить від характеру людини. А от бувають заздрощі у конкурентів: тут все залежить від здібностей та таланту. Проте, в будь-якому випадку, конкуренція загартовує.
–Як ставляться до твого захоплення рідні?
–Батьки мене завжди підтримують, вміють давати чудові поради та ідеї, а також надихають. Моя мама взагалі, можна сказати, «жертвує» собою: вона завжди зі мною, їздить на всі репетиції, на хореографію, примірки суконь. Вона в мене – найкраща! Дуже радію й за те, що моя молодша сестричка, Діаночка, бере з мене приклад в плані вокалу, та й не тільки. Учасники знімальної групи програми «Міні мікс», де вона є ведучою рубрики «Стильна штучка», кажуть, що навіть говорить вона так, як я: все з точністю від інтонації, і завершуючи мімікою.
–Чи не батькам, часом, ти присвятила диск «З любов’ю до життя»?
–І батькам, і Марії Аронівні, бо вона мені, можна сказати, друга мама.
–Твій перший альбом – це результат трьохрічної роботи. Які відчуття переповнювали тебе, коли ти взяла його до рук?
–Я і раділа, сміялась, і плакала… Від щастя… Це неймовірне відчуття, коли ти розумієш, що недарма три роки так старанно працювала.
–Чи складно було влаштувати благодійний вечір?
–Зусиль витратили справді багато. 15-ого, ввечері, забрали диски. Потім запрошували гостей. Їх було близько ста: це і мої друзі, і друзі батьків, родичі, мій хрещений батько, Олег Вікнянський, директор школи Ігор Олексійович Палійчук, Ірина Агаларова, власниця модельної агенції «Step by Step», моя викладачка вокалу пані Марія, Оксана Первова-Рошка, аранжувальниця та авторка більшості пісень, що ввійшли в альбом, Віталій Семенюк, оператор та режисер моїх кліпів, Наталія Таушер, дизайнерка, а також багато творчих особистостей.
Дякую Богу, що запрошені відгукнулися, таким чином долучившись до здійснення моєї маленької мрії хоча би чимось допомогти тим, хто охороняє мою Батьківщину!